Св. Станіслав, єпископ і мученик, є символом захисника пригноблюваних перед особою тих, хто зловживає владою, символом пастиря, що віддав життя на захист довіреної йому пастви. Про його життя, смерть та канонізацію неодноразово розповідав у своїх проповідях настоятель приходу святого Станіслава в Петербурзі отець Кшиштоф Пожарський. Ми наводимо одну з цих проповідей (зі скороченнями).
Найстародавнішими джерелами, що розповідають про життя святого Станіслава, є „Літописання”, яке велося з дня створення Краківської єпархії, та „Список краківських єпископів”. Ці документи містять перші згадки про св. Станіслава. Писали про нього й перші історики Польщі -Галл (приблизно 1112 р.) і блаженний Вікентій Кадлубек. Повне житіє мученика було написане близько 1240 р. домініканцем Вікентієм з Келець. Саме воно стало підставою для канонізації Станіслава Щепановського.
Св. Станіслав народився 26 липня 1036 р. Його батьками були Веліслав і Маргарита (Богна), що походили з рицарського роду Туржинів, які жили в селах Раба і Щепанів, неподалік Бохни. Св. Станіслав побачив світ у Щепанові. Про його дитинство і юні літа відомо небагато. Першу освіту він здобув в абатстві Тинець поблизу Кракова, потім вчився за кордоном, у відомій на той час кафедральній школі Льєжа в Бельгії, а також у Парижі. Священний сан він прийняв приблизно 1060 р. Після повернення до Кракова його призначили каноніком Краківського кафедрального собору.
А в 1070 р., по смерті єпископа Ламберта, св. Станіслава очолив його єпископську кафедру. У 1072 р. це призначення схвалив спочатку король Польщі Болеслав Сміливий, а потім Папа Римський Олександр II.
Про діяльність св. Станіслава також відомо мало. У рідному селі він побудував дерев’яну церкву Святої Марії Магдалини, яку пізніше відновив Ян Длугош. Крім того, св. Станіслав зробив село Петравін (на правому березі Вісли) власністю Краківської єпархії, що викликало протест спадкоємців померлого власника села. Суперечка завершилася перемогою св. Станіслава, який, за легендою, привів на королівський суд колишнього власника маєтку, якого воскресив з Божою допомогою, аби той підтвердив, що купча бездоганна.
Трагічна смерть св. Станіслава пов’язана з королем Польщі Болеславом. Зрозуміти, що сталося, нам допоможе хроніка Вікентія Кадлубка, на думку якого, причина криється в тому, що король Болеслав вів нескінченні війни, що їх історія Польщі називає „королівськими”, і тому часто був відсутній у країні. Безперервні війни, які тривали понад 19 років, призвели до протистояння короля і єпископа.
Вікентій Кадлубек пише: „За відсутності короля і його рицарства в країні розповсюдилися розбій і грабежі. Рицарі просили короля повернутися додому, він же не хотів про це й чути. Тому деякі з них самовільно залишати військо монарха, піклуючись про долю своїх будинків і сімей. Коли ж король нарешті повернувся до Польщі, він почав переслідувати тих, хто незаконно покинув його. Св. Станіслав став на захист рицарів, яким так жорстоко мстив царедворець. Він застерігав короля, закликаючи явити християнське милосердя щодо винних і не карати їх так жорстоко. Але монарх не чув його вмовлянь, і тоді єпископ відлучив короля від Церкви, тим самим позбавивши його королівської влади. Король, дізнавшись про відлучення, в пориві гніву увірвався з дружиною до церкви Святого Михайла на Скалці під час святої меси й ударив єпископа мечем по голові. Потім наказав своїм воїнам розірвати його тіло на шматки”.
Великопольська хроніка кінця XIII ст. так розповідає про мученицьку смерть єпископа: „Знаючи, що Болеслав лютує, як дикий звір посеред стада овечого, і що меч тирана проливає кров… що королівська гідність полишена і справедливість насильством сплюндрована, єпископ Станіслав звернувся до нього з батьківським умовлянням. Той же, знехтувавши батьківські слова і замишляючи зло, додав до зла сему зло ще гірше: святого чоловіка, що здійснює Божественну Літургію в каплиці Св. Михаїла на Скалці, мечем своїм злочинно вбив і тіло його, з каплиці винісши, розітнув на чотири частини”.
Легенда розповідає також про диво, яке сталося під час тих подій. Розрубані частини тіла єпископа чудом возз’єдналися. Після цього раптово прилетіли орли і стерегли тіло святого мученика. Народ, дізнавшись про страшні вчинки короля, засудив його і відвернувся від нього. Король Болеслав був вимушений тікати з країни. Він знайшов прихисток в Угорщині, де прагнув переконати короля Владислава допомогти йому повернути трон. Останні роки життя короля залишаються таємницею. За легендою, Болеслав Сміливий помер у 1081 р. ченцем бенедиктинського абатства в Оссіяху (Австрія).
У 1963 р. професор Ян Ольбрихт і доктор Маріан Кусяк провели експертизу частини мощів з релікварія св. Станіслава, що знаходиться в скарбниці кафедрального собору у Вавелі, і дійшли висновку: святий єпископ загинув у віці приблизно 40 років. На черепі залишилися сліди семи ударів мечем. Найглибша рана має 45 мм у довжину і приблизно 6 мм у глибину. Удари були завдані ззаду. Таким чином, легенда знайшла наукове підтвердження.
Точна дата смерті св. Станіслава невідома. Булла про канонізацію називає днем його мученицької загибелі 11 квітня 1079 р. Цього ж дня католицька церква шанує його пам’ять. Краківські ж літописи називають днем його смерті 8 травня 1079 р., і саме цього дня в Польщі урочисто вшановують св. Станіслава, свого головного небесного покровителя.
У 1083 р. залишки тіла св. Станіслава були урочисто перенесені зі Скалки до Кафедрального собору Вавеля. Тоді ж замислилися про канонізацію єпископа. Але 1138 р. Польща розпалася на декілька частин, і феодальна роздробленість перешкодила канонізації мученика. Лише Іво Одровонж, єпископ Краківський, доручив домініканцеві Вікентієві Келецькому скласти житіє св. Станіслава. Потім підготовкою до канонізації займався краківський єпископ Прандота, який розпорядився вести особливу книгу для запису чудес, здійснених за клопотанням мученика.
Нарешті 17 вересня 1253 р. в базиліці Святого Франциска, що в Ассизі, папа Інокентій IV урочисто приєднав єпископа Станіслава до сонму святих і вручив архієреям польської церкви буллу про канонізацію. На згадку про цю подію в базиліці пізніше влаштували каплицю на честь святого мученика.
Краків зустрів посланців, що поверталися з Італії, урочистою процесією. 8 травня 1254 р. в місті відбулися небачені торжества на честь св. Станіслава, у яких взяли участь єпископи й польські князі. Так вперше за 116 років Польща об’єдналася, щоб вшанувати свого головного покровителя. Єпископ Прандота подарував чеському королеві Карлу IV значну частину мощів святого, для яких Карл побудував церкву й монастир.
З того часу св. Станіслав є для поляків символом єдності й незалежності Польщі, який став надзвичайно близький їхньому серцю після розділу Речі Посполитої. Для решти світу св. Станіслав, єпископ і мученик, є символом захисника пригноблюваних від тих, хто зловживає владою, уособленням пастиря, який віддав життя, захищаючи паству.